НЕНАРО́КОМ, присл.
1. Без певної мети, без певного наміру; ненавмисне. Василина витерла незручно руками стакани і ненароком повернулась до дзеркала (Н.-Лев., II, 1956, 49); Дівчину ніби ненароком зустріли майже біля порога капітанової квартири Омельчук та Махотка (Збан., Між.. людьми, 1955, 12); Передаючи йому бідон, ненароком чи навмисне торкнулась [Тоня] рукою його руки (Гончар, Тронка, 1963, 35); // Випадково, непередбачено, несподівано. Може, й мене ненароком Діточки згадають (Шевч., II, 1963, 111); Біля книжкового кіоска Андрій ненароком зустрівся з Катею (Гур., Наша молодість, 1949, 367); Щоб не поразитися ненароком на управителя, Мотронка вернулася додому (Бурл., О. Вересай, 1959, 38).
2. Необережно, необачно, не бажаючи заподіяти щось неприємне. Хворий почав оповідати йому цілу легенду, як йому вилами ненароком пробив хтось руку (Баш, Проф. Буйко, 1946, 30); Хтось із бійців ненароком торкнув у сутінках руку Брянського, і його пістолет вистрелив від того незначного руху (Гончар, III, 1959, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 342.