НЕОКОВИ́РНО. Присл. до неокови́рний. Знов похитав Синявін головою, неоковирно сповзаючи з гори, як мішок з половою (Ле, Міжгір’я, 1953, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 348.