НЕПЕРЕСІ́ЧНИЙ, а, е. Який чимсь виділяється поміж іншими; не такий, як інші, не схожий на інших; особливий, незвичайний, винятковий. — На мене він теж справляє враження натури своєрідної, непересічної, інтелектуально навіть обдарованої (Гончар, Бригантина, 1973, 50); Зустріч з непересічною людиною завжди подія. Але якщо знаєш її довгі роки і багато літ працюєш із нею, то це пам’ять на все життя (Роб. газ., 16.І 1973, 4); Його [полковника] різкий, немов заіржавілий голос глибоко вразив Берестовського. Він вслухався в той голос і відчував за ним непересічну силу волі, яка не губиться ні за яких обставин (Перв., Дикий мед, 1963, 301).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 698.