НЕПОВНОЛІ́ТНІЙ, я, є. Який не досяг повноліття. — Вона ще неповнолітня, тітка є її опікункою (Фр., VI, 1951, 293); — Ну, Крук ще, на щастя, неповнолітній, тому і вдалося мені вирвати хлопця.. від трибуналу (Козл., Ю. Крук, 1957, 418); // у знач. ім. неповнолі́тні, ніх, мн. (одн. неповнолі́тній, нього, ч.; неповнолі́тня, ньої, ж.). Ті, хто не досяг повноліття. Найскладнішим і найвідповідальнішим завданням адміністративних органів є попередження рецидивної злочинності і злочинності неповнолітніх (Ком. Укр., 9, 1966, 22); * У порівн. — Тоді на тобі один рядок, бо ти два не годна гнати… — і дав [Андрій] Химі один рядок, на сміх усім заробітчанам, мов неповнолітній (Кач., II, 1958, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 356.