НЕПОВТО́РНО. Присл. до неповто́рний. Коленкур згадував Париж, різні дрібниці з минулого, що здавалися зараз неповторно дорогими (Кочура, Зол. грамота, 1960, 391); У багатоголосому хорі нашої поезії спів Павла Тичини лунає юно, дзвінко, неповторно (Літ. газ., 28.Х 1960, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 357.