НЕПОДІ́ЛЬНО. Присл. до неподі́льний. І журба і радість жили в людях поряд, неподільно майже, замінюючи одна одну (Горький, Дитинство, 1947, 87); Марта ревнувала Антона… Їй хотілось мати його тільки для себе, неподільно, цілком (Коцюб., II, 1955, 305); Там, де ще зовсім недавно неподільно панував колоніалізм, виникли вільні, незалежні країни (Ком. Укр., 5, 1960, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 358.