НЕПОПРА́ВНИЙ, а, е.
1. Який важко або неможливо поправити, виправити. Непоправним злочинством здавалось лежання, коли стільки роботи ждало його (Стельмах, II, 1962, 387); Доринка збагнула, що зробила непоправну помилку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 330); // Якого не можна вже уникнути, позбутися. Його слова, збентеження підказали Мерфі, що сталося непоправне лихо (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 134); Смерть Анта завдала великої й непоправної шкоди роду (Скл., Святослав, 1959, 97); // у знач. ім. непопра́вне, ного, с. Лихо, нещастя, якого не можна вже уникнути, позбутися. Ще не в силі збагнути те непоправне, що зараз сталося, він тільки дивився круглими від жаху очима на розвалену.. батькову голову (Багмут, Опов., 1959, 27).
2. Нездатний виправитися; упертий у своїх переконаннях, звичках і т. ін. — Я думав, що маю діло з чесним, правдивим купцем, а не з .. непоправним шарлатаном (Н.-Лев., III, 1956, 393); [Ада:] Ви, Івасю, все ще непоправний фантаст (Ірчан, І, 1958, 102); Згодом Назара, як непоправного, виключили з школи (Збан., Переджнив’я, 1955, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 361.