НЕПОРУ́ШНО. Присл. до непору́шний. Настя сиділа непорушно на лаві (Коцюб., І, 1955, 72); Погляд, яким він непорушно уставився в одну точку, на мить ніби погас (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 350); Сам [ленінградський друг] глибоко й непорушно вірив, Що йде із ним у полум’я боїв Палкий трибун — Сергій Миронич Кіров (Рильський, II, 1960, 331).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 362.