НЕПОСИДЮ́ЧІСТЬ, чості, ж. Властивість за знач. непосидю́чий. Довше року-півтора, він не жив ніде: метушлива непосидючість гнала тихого учителя математики з міста до міста (Смолич, II, 1958, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 363.