НЕПОХИ́БНИЙ, а, е, рідко. Який не робить помилок, не помиляється; безпомилковий, вірний. Сонце, той ясний і непохибний небесний мандрівник, давно вже перестало бути керманичем моєї земної мандрівки (Фр., II, 1950, 92); О, молодість!..Непохибні шляхи твої тепер (Тич., II, 1947, 223); // Твердий, непохитний. — Учора ми добули язика; се його [воєводи] непохибне жадання (Стар., Облога.., 1961, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 364.