НЕПРАВДИ́ВИЙ, а, е.
1. Який діє всупереч правді, істині, який не любить правди; брехливий. Неправдива людина; // В основі якого лежить неправда, обман. — Ні, неправдива твоя рада, кошовий! — промовив Бульба (Довж., І, 1958, 254); На підставі цих неправдивих відомостей про силу річки неправильно можна було обчислити й розміри греблі та потужність турбін (Трубл., І, 1955, 89).
2. Який суперечить справедливості, не відповідає їй; несправедливий. Глянь на мене, чорнобриву, Моя доле неправдива, Безталанна я! (Шевч., II, 1963, 137); Думки мутилися: ображали його [Чіпку] неправдивою карою, лякали людським сміхом… (Мирний, І, 1949, 310); // Не такий, як у дійсності. І річка, й лісок — все було мертве, неправдиве, це мовби сама війна поставала з муляжів своєю мертвістю, черствістю (Гончар, Людина.., 1960, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 365.