НЕПРИРО́ДНИЙ, а, е.
1. Якого не буває у природі; не властивий природі, дійсності. Прислухаюсь: чи то голосить, чи співає… В звуках одчувається щось неприродне, обмертвіле (Вас., Вибр., 1950, 50); Від неприродних денних присмерків ставало моторошно всьому живому (Гончар, І, 1959, 3); // Не такий, як завжди; який виходить за межі звичайного, нормального; незвичайний. Над самісіньким обрієм виринуло жовтогаряче і якесь неприродне зараз сонце (Мокр., Острів.., 1961, 61); Симон з неприродною для нього поспішністю плигає з передка й приймає дітей на землю (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 108).
2. Позбавлений простоти, природності; удаваний, штучний. Мова її була також неприродна. Намагалася говорити голосно й поволі (Март., Тв., 1954, 391); Олена попросила його сісти, сама сіла напроти нього, все ще зберігаючи ту неприродну.. позу (Вільде, Сестри.., 1958, 314).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 369.