НЕПРОГЛЯ́ДНИЙ, а, е. У якому не можна нічого розглядіти; через який не можна проникнути поглядом. Одарка дмухнула на свічку і.. непроглядна темнота зразу все покрила (Мирний, IV, 1955, 192); Над нами нависло так густо сплетене, непроглядне гілля, що неба нам не видно було (Мур., Бук. повість, 1959, 25); Повзуть непроглядні осінні тумани, ідуть та йдуть дощі (Чорн., Визвол. земля, 1950, 88); * Образно. Очі в неї задумливі й непроглядні, як глибока, тиха вода (Гур., Осок. друзі, 1946, 16); // Якого не можна охопити поглядом. Річка тихо котила свої темні води в затуманену непроглядну далечінь (Добр., Очак. розмир, 1965, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 371.