НЕПРОЗО́РИЙ, а, е.
1. Який не пропускає через себе промені світла; який не просвічує наскрізь. В кутку на покуті, од малесеньких віконець з непрозорими шибками, було сливе поночі (Н.-Лев., III, 1956, 324); Під дією світла знижується якість молока. У нас значна кількість молока надходить в продаж в непрозорій тарі з спеціального паперу (Хлібороб Укр., 4, 1967, 47).
2. У якому не можна нічого розглядіти. — Застогнав [ведмідь] — так тяжко, так жалібно, мов грішна душа на муках, — і повалився додолу, щез у непрозорій пітьмі (Фр., IV, 1950, 26); Наліг туман на воду й береги, Густий і непрозорий (Рильський, II, 1960, 198); * Образно. [Мавка:] У тебе голос чистий, як струмок, а очі — непрозорі (Л. Укр., III, 1952, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 371.