НЕПРО́ХАНИЙ, а, е.
1. Який прибув без запрошення; некликаний. У полі Орачі на ярину орали, І Муха там була, І хоч її, непрохану, ганяли, Одначе крадькома і їла, і пила (Гл., Вибр., 1951, 86); Неголосно перемовляючись, спідлоба дивилися [козаки] на непроханих гостей (Тулуб, Людолови, І, 1957, 17).
2. перен. Який з’являється всупереч бажанню; небажаний. Відганяла Хима непрохану думку, що лякала її своєю незвичайністю… (Коцюб., І, 1955, 94); — Покидають мене мої кращі друзі! — сумно шепотів Хмельницький, витираючи непрохані сльози (Кач., Вибр., 1953, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 372.