НЕРА́ДІСНИЙ, а, е.
1. Який містить у собі що-небудь сумне; сповнений суму, печалі. Явдосі не спалося. Стару голову турбували важкі та нерадісні думки про Йосипову долю… (Мирний, IV, 1955, 52); До Свирида приходили спомини,.. похмурі, нерадісні, а часто й страшні (Дім., І будуть люди, 1964, 98); // Який викликає не радість, а почуття смутку, печалі. Я вже засумував був од деяких нерадісних чуток (Коцюб., III, 1956, 361); Я теж люблю. Палка, важка, Нерадісна моя любов (Фр., XIII, 1954, 143).
2. Охоплений почуттям смутку, печалі і т. ін. Пріська повернула додому сумна та нерадісна (Мирний, III, 1954, 26); — Наталю! Чом ти така нерадісна? (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 313); *Образно. Тече прозора, як сльоза, Нерадісна вода (Воронько, Три покоління, 1950, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 373.