НЕРО́БА, и, ч. і ж., розм. Людина, яка веде бездіяльне, ледаче життя; ледар, гультяй. Дарина прожила вже в сестриній родині, як у материній, — пещеною, коханою, неробою (Ю. Янов., Мир, 1956, 95); Пристрасне слово агітатора кличе до нових перемог, розповідає про передовиків, таврує ледарів і нероб (Колг. село, 13. VII 1954, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 376.