НЕРОЗЛУ́ЧНИЙ, а, е. Який завжди буває разом, ніколи не розлучається з ким-небудь.Обидва розмовники були колись нерозлучними друзями (Л. Укр., III, 1952, 742); Трьох дівчат вважали в університеті за нерозлучних подруг (Ю. Янов., II, 1954, 83); Андрій не здивувався, побачивши на дерев’яній лаві довжелезну постать свого нерозлучного друга (Дмит., Наречена, 1959, 152); // Який завжди буває при кому-, чому-небудь (про неживі предмети). Сагайдак стояв біля столу голови правління, мнучи в руках свій нерозлучний зошит (Добр., Тече річка.., 1961, 108); Артем Григорович підійшов до столу і втретє припалив свою нерозлучну люльку (Гур., Наша молодість, 1949, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 378.