НЕРУХО́МО. Присл. до нерухо́мий1 1. Гнат лежав нерухомо, наче нічого не чув (Коцюб., І, 1955, 39); Каштан стояв нерухомо, ніби побоювався струснути з себе пухнасті сніжинки (Хижняк, Тамара, 1959, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 380.