НЕРІШУ́ЧІСТЬ, чості, ж. Властивість і стан за знач. нерішу́чий. Нерішучість характеру; Нерішучість дій; Паріс, налагодившись було йти, при перших словах Кассандри спинився і стоїть в нерішучості (Л. Укр., II, 1951, 317); — Заходьте, тітонько, — гукає вона, — побачивши нерішучість Елеонори (Чаб., Балкан. весна, 1960, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 376.