НЕСИ́ТО. Присл. до неси́тий. Ходжу я на волі — не дишу, а несито ковтаю свіже повітря, упиваюся й ним, і сонцем, і прохолодою (Коцюб., І, 1955, 466); // у знач. присудк. сл. Було дуже тяжко, часом і несито, та десятерилися сили, бо чули, що Червона Армія б’є ворога (Рад. Укр., 12. І 1946, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 382.