НЕСКРО́МНИЙ, а, е.
1. Який любить підкреслювати свої заслуги, достоїнства і т. ін., хизуватися ними.
2. Нестриманий у поводженні, словах і т. ін.; невихований. Обоє [Федір і Олеся], захоплені любовною грою, засліплені від щастя, не помічають Тані, що майне безпорадною блідою тінню поза вікном та й сховається, боячись бути нескромною (Дім., І будуть люди, 1964, 306); // Який виражає нескромність. Психіатрія менш за все підходила для дозвільних розваг [Геннадія], для нескромної цікавості і приємного подразнення нервів (Вол., Місячне срібло, 1961, 17).
3. Те саме, що непристо́йний. Вітер доносить з-під лип на бульварі жарти нескромні, уривки пісень… (Тич., II, 1957, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 384.