НЕСКІ́НЧЕНИЙ, а, е. Не доведений до кінця; незавершений, незакінчений. І вдень мені в очах стоїть той гість дивний, А душу рве й гнітить нескінчена розмова… (Л. Укр., І, 1951, 124); Од волзьких хвиль до берегів Дніпра Лежать шляхи нескінченого бою (Перв., І, 1958, 393).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 383.