НЕСКІНЧЕ́ННИЙ, а, е. Який дуже довго триває. Місяць другий вже ведеться Нескінченна та облога (Л. Укр., І, 1951, 376); // Який не має видимих меж, дуже довгий. Одразу ж за лісовим ровом починалися нескінченні поля (Коз., Гарячі руки, 1960, 143); Сотні тисяч киян ішли нескінченним потоком у святкових колонах (Цюпа, Назустріч.., 1958, 154); // Який не кінчається, постійний. Вгорі кружляли лапаті сніжинки і співали свою нескінченну пісню електропроводи (Збан., Старший брат, 1952, 68); // Необмежений, дуже великий (про кількість). Кожен організм має нескінченну кількість спадкових властивостей (Наука.., 4, 1963, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 383.