НЕСМІ́ЛИ́ВО. Присл. до несмі́ли́вий. Василько подав їй свою чашку, промовивши тихо і несміливо якесь поздоровлення (Л. Укр., III, 1952, 485); Дівчина знизала плечима й несміливо глянула на брата (Головко, II, 1957, 216); Блідий ранок несміливо зазирнув у вікна (Хижняк, Тамара, 1959, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 385.