НЕСПРОМО́ЖНИЙ, а, е.
1. з інфін. Який не може зробити що-небудь, безсильний у чомусь. Уважно придивлялася [дівчина], бо відірвати погляд від солдата була неспроможна (Ле, В снопі.., 1960, 200); Безбородько чує тривожний стукіт у двері, але неспроможний подати голос, запитати, хто там (Вільде, Сестри.., 1958, 213).
2. Позбавлений доказовості, обгрунтованості; не зовсім переконливий. Курс на ізольоване, відособлене від світової співдружності соціалістичних країн будівництво соціалізму неспроможний у теоретичному відношенні, оскільки суперечить об’єктивним законам розвитку соціалістичного суспільства (Програма КПРС, 1961, 18).
3. Який не має потрібних властивостей, якостей і т. ін. Цю, так звану, добровольчу армію [білих] вважали неспроможною і недовговічною (Гжицький, Вел. надії, 1963, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 388.