НЕСУСВІ́ТНИЙ, а, е, розм. Те саме, що несосвіте́нний. Оркестр заграв щось зовсім несусвітне, повне знайомих мотивів, але безладно скомпоноване (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 185); — Я тобі як людині кажу, а ти знову несусвітне верзеш, — зітхає і посміхається Марія (Стельмах, І, 1962, 229); Люди раділи з тих змін, що сталися в житті Ганни. — Нагорювалася, сердешна, за тим п’яницею несусвітним, то нехай хоч за Байдою порозкошує (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 392.