НЕТЛІ́ННИЙ, а, е, поет.
1. Який не тліє, не розкладається. — Я давній бог, я той могутній Сет, що тіло Озірісове нетлінне розшматував і кинув у пустиню (Л. Укр., І, 1951, 303); Земля відроджена встає І знов народу подає Скарби свої нетлінні (Мас., Срібна дорога, 1946, 25).
2. перен. Який ніколи не зникає, а існує вічно. Мудре Ленінське слово — стало нетлінним словом народним (Вол., Сади.., 1950, 41); Все минає, все кінець кінцем забувається, але пам’ять про першу любов нетлінна (Гур., Друзі.., 1959, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 395.