НЕ́УК, а, ч.
1. розм. Нетямуща, недосвідчена, мало знаюча людина. Тільки найбільші неуки можуть ігнорувати буржуазний характер демократичного перевороту, що відбувається.. (Ленін, 11, 1970, 14); Підпанки, серед яких я обертався, шукаючи правди, виявилися жалюгідною купкою неуків, шарлатанів і зрадників (Довж., І, 1958, 16).
2. заст. Неосвічена, неграмотна людина. Учений іде, а неук слідом спотикається (Укр.. присл.., 1955, 91); Хай Ігор знає, що його друг не якийсь неук, а вже рік ходив до школи (Донч., V, 1957, 44).
3. спец. Не приучений до їзди кінь. Він міг одним помахом викинути своє туго збите тіло на якогось жереба-неука, на якому й комар не сидів (Тют., Вир, 1960, 70); Сама [княгиня] їздила по ярмарках, підбирала коней під масть, все восьмерики, сама любила і виїздить неуків (Збірник про Кроп., 1955, 12); * У порівн. [Ізоген:] Тепера з молодими трудно. Мов коні-неуки рвуть поводи і не хотять ніяк ходити в шорах (Л. Укр., III, 1952, 297).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 398.