НЕХАПЛИ́ВИЙ, а, е, розм. Якому не властива квапливість, поспішність; повільний; // Спокійний, розмірений, позбавлений квапливості. Починається балачка з приводу прочитаного, балачка нехаплива, спокійна, що ведеться тоді, коли, кажуть, за шию не ллє (Вас., І, 1959, 361); Робить [брат] два нехапливі широкі кроки й спиняється біля ліжка (Коз., Вибр., 1947, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 400.