НЕХО́РОШЕ. Присл. до нехоро́ший. — Дякую, — гречно сказала Катя. — Мабуть, я нехороше зробила, що дозволила тобі нести (Гур., Наша молодість, 1949, 95); // у знач. присудк. сл. — Злякалася? — жартливо спитав Корж, обертаючись до дружини. — Нехороше! Козачка повинна бути смілива (Тулуб, Людолови, І, 1957, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 401.