НЕШАНОБЛИ́ВИЙ, а, е. Який не виявляє поваги до інших. — Невже тепер усі діти отакі, невдячні та нешанобливі до своїх батьків? — запитує розгублено Софія (Дім., Ідол, 1961, 220); // Власт. такій людині. — Чого смієшся! — розсердився отець Кирило. Він не любив мого батька за красу і нешанобливу вдачу (Довж., Зач. Десна, 1957, 486).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 406.