НИ́ЗОМ, присл. Над самою поверхнею землі; протилежне верхом. — Отак і блукаю, — провадив дід Северин, — світанки по росі відгадую, ночі по вітру, що низом лягає (Рибак, Помилка.., 1956, 158); Ніби вправний стрілець, цілиться він між безліч однаковісіньких овечих ніг, раз! шугнув низом гирлигою і вже тягне-витягує саме ту, яку йому треба (Гончар, Таврія, 1952, 157); // По нижчій місцевості. Котились низом ниви, стелились горбами, повні, свіжі, багаті, та все чужі (Коцюб., II, 1955, 42); Пішла глухими вулицями низом поза левадами — щоб хоч люди не бачили (Головко, II, 1957, 150); [Марія:] Не бачила [Павла]. Я йшла низом (Довж., І, 1958, 349); // Нижньою частиною чого-небудь. Дужими руками він поперед себе підняв мішок, низом поклав його на груди, а розв’язаний гузир нахилив у кіш (Стельмах, І, 1962, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 411.