НИ́КНУТИ1, ну, неш, недок.
1. Нахилятися, нагинатися, припадати до землі. І легко дишеться, і груди знов охочі Вдихати сум квіток, що никнуть від роси… (Рильський, Поеми, 1957, 212); Переспілі трави никли долу, і їх топтали й вилущували ховрахи (Добр., Очак. розмир, 1965, 19); Часом, голосніше билися серця, тоді всі [втікачі] никли до землі і прислухалися (Кач., II, 1958, 348).
2. перен. Втрачати силу, енергію і т. ін. В міру того, як дух кріпшав, його тіло никло й никло (Круш., Буденний хліб.., 1960, 109); // Ніяковіти. Могла Леся тут, у канцелярії свого чоловіка, почувати себе невимушено, а проте — не було так. Коли заставала там когось чужого, никла, втрачала ту скромну певність себе, що робила її такою симпатичною в її власному домі (Вільде, На порозі, 1955, 58).
НИ́КНУТИ2, ну, неш, недок., діал. Зникати. Гашіца потихеньку висовується з під рядна, обережно ступає босими ногами і никне врешті за причілковою стіною… (Коцюб., І, 1955, 247); А хвилі на гребнях приносили зорі, На палуби кидали, никли у морі… (Нагн., Пісня.., 1949, 55).
НИКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до ника́ти. Ходить Настя по двору, гомонить стиха до себе, все до місця прибирає. Довідалась до корови, никнула до курей (Вас., І, 1959, 277); Він закрутився перелякано по хаті, никнув в один куток, у другий, а потім враз щурем шмигнув в отвір підпіччя (Збан., Ліс. красуня, 1955, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 414.