НИ́ТИ, ни́ю, ни́єш, недок.
1. Давати відчуття тупого болю. Трудно бути веселим, коли зуб ниє (Коцюб., III, 1956, 132); У нього терпли ноги, нила спина (Чорн., Визвол. земля, 1959, 86); // безос. У Вови нило всередині, і він нічого не слухав (Вас., І, 1959, 90); Петрусь відчув, як у нього ниє в лікті (Багмут, Щасл. день.., 1951, 57).
◊ Душа́ (се́рце) ни́є у кого — кого-небудь охопило відчуття жалю, тривоги, туги за кимсь, чимсь. Подивиться — серце ниє: Кругом ні билини! Одна, одна, як сирота На чужині, гине! (Шевч., І, 1951, 48).
2. розм. Набридливо скаржитись на кого-, що-небудь, виражати своє незадоволення з приводу чогось. — Чого ти вічно ниєш? І те тобі не подобається в лабораторіях, і брудно тут, і зірок тобі з неба не дають хапати (Шовк., Інженери, 1956, 42); Відомо, що тільки люди хворі та хворобливі піддаються поганому настрою, весь час ниють, не знають, на якому світі живуть: і тут гаряче, і там боляче (Збан., Сеспель, 1961, 135).
3. Видавати протяжні, набридливі звуки. І от він там, де ниють кулі у перехресному рою (Сос., II, 1958, 437).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 414.