НОВОСЕ́Л, а, ч. Людина, що недавно поселилася де-небудь; новий поселенець. В тайзі одвічній, У пустелі, В краю незайманих борів Стрічав я перших новоселів (Нагн., Вибр., 1957, 135); Трудящі Львова підтримують зв’язок з новоселами цілинних земель (Літ. газ., 17.ІІ 1955, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 436.