НОТА́РІУС, а, ч. Службова особа, яка очолює нотаріальну контору, керує її роботою та здійснює нотаріальні дії. Нотаріуси покликані розв’язувати різні питання цивільних правовідносин шляхом учинення нотаріальних дій (Рад. право, 6, 1960, 93); Грицай поїхав.. до нотаріуса; нотаріус засвідчив духовницю (Н.-Лев., IV, 1956, 223); Запорожець дізнався про те, що батьком Вітрової є ніжинський повітовий нотаріус (Бурл., Напередодні, 1956, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 447.