НУЖДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм., рідко. Терпіти нужду; бідувати. Боже, як мучився вбогий народ, Як нуждував, щоб добути ту скибу! Поля і в нас не було — лиш город (Павл., Бистрина, 1959, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 454.