НІ́ВЕЧИТИ, чу, чиш, недок., перех.
1. Псувати, руйнувати, знищувати що-небудь. Степан заскрипів зубами. — Ну, щастя, — каже, — її. Так давайте ж, хлопці, хоч слід по собі зоставимо. І давай ходити по кімнатах та бити, нівечити, що під руку попадало (Хотк., І, 1966, 70); Колупає [американка] фрески давні, Древню нівечить стіну (Шер., Інд. зошит, 1958, 34); Вряди-годи по верхів’ях дубів пролітав вітер, листя журно шелестіло, ніби там угорі ішла тиха змова проти людей, що нівечили пилками та сокирами тіла могутніх дерев (Тют., Вир, 1964, 243).
2. Катувати, мучити кого-небудь, знущатися, глумитися з кого-небудь, жорстоко й грубо поводитися з кимось. [Бичок:] І голодом її [жінку] морив, і в льох запирав, і посеред зими у ополонці купав, і бив, і нівечив!.. Таки призвів її до того, що втекла! (Кроп., І, 1958, 488); Починає розказувати [пан], який Гнат злочинець, як він довго намірявсь забити Олександру, як він бив її, нівечив, мов звір лютував над бідною офірою… (Коцюб., І, 1955, 76).
3. Негативно впливаючи, порушувати нормальний хід, розвиток чого-небудь. Він терпеливо працював; вертів бур і бив балдою, бив до нестями, ніби своїми ударами хотів вгамувати біль і протаранити скелю, що закривала світ і нівечила йому життя (Коцюба, Перед грозою, 1958, 91); Одарка вже забула про сум, що самотній їй.. нівечив молоді літа (Ле, Вибр., 1939, 101).
4. Спотворюючи, перекручуючи, подавати що-небудь у неправильній формі. Силкуючись удавати з себе пана, він без жалю нівечив і українську, і російську мову, нехтуючи першу і не знаючи другої (Гр., І, 1963, 244); Безоглядне, наївне епігонство, некритичне сприймання зарубіжних взірців завдало немало шкоди, воно нівечить не тільки форму, але й зміст, стає на заваді творчому зростанню молодих авторів (Літ. Укр., 9. IV 1963, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 418.