НІ́КЕЛЬ, ю, ч. Сріблясто-білий тугоплавкий метал, стійкий щодо дії води та повітря. Нікель не окислюється на повітрі і легко розчиняється лише в азотній кислоті (Заг. хімія, 1955, 606); З тонни морської води можна вилучити кілька десятків кілограмів кольорових металів: міді, кобальту, нікелю та деяких інших (Наука.., 3, 1962, 19); // Шар цього металу на поверхні металевих виробів. Дід погладив мозолястими пальцями нікель, обережно здмухнув з руля пилюку, цмокнув губами (Донч., VI, 1957, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 422.