НІКЧЕ́МНИЙ, а, е.
1. Ні на що не здатний. Сам Бар признає, що Верлен був нікчемний чоловік (Фр., XVI, 1955, 255); Завжди так виходить, що нікчемні люди — і працівники нікчемні (Ком. Укр., 3, 1965, 52); // Який не викликає до себе поваги; жалюгідний. Його штовхнули, і він впав на коліна перед Максимом, блідий, пошарпаний весь, нікчемний (Коцюб., II, 1955, 101); // Який не відповідає певним вимогам; поганий. Чи не покинуть нам, небого, Моя сусідонько убога, Вірші нікчемні віршувать (Шевч., II, 1963, 422); Коли б же хоч долото яке нікчемне, хоч паля яка негодяща! Не було нічого (Вовчок, І, 1955, 334).
2. Незначний, несуттєвий. Не можна не пожаліти людей, які, спостерігаючи боротьбу марксистів з ліквідаторами, відбуваються нікчемними словами про шкідливість спорів, чвар, усобиці.. (Ленін, 23, 1972, 402); Виявилось, що на кожного з тих, хто сидів тут, було якесь звинувачення. Найчастіше — це нікчемні, сміхотворні звинувачення (Збан., Єдина, 1959, 58); // Позбавлений цінності, значення. Як птиця без крил, так життя без кохання Нікчемне й пусте (Підс., Поеми, 1954, 95).
3. Дуже малий, незначний щодо розміру, кількості і т. ін. Так, за ті нікчемні гроші Він танцює, він, що перше Був величним, жах наводив (Л. Укр., IV, 1954, 136); Юрбами ходять отамани [заробітчан] за прикажчиками.. А наймачам цього тільки й треба: всюди, ніби змовившись, пропонують однаково нікчемні ціни (Гончар, Таврія, 1952, 56).
4. Безсилий, немічний, кволий. — Вона, — кажуть царевичу, — нікчемна, вона тобі не дванадцять синів родить, а дванадцять кошенят приведе! (Стор., І, 1957, 63); — Ой, хороше телятко! А було ж нікчемне та негодяще (Донч., VI, 1957, 146); Мене, Сашка Жука, набило серед вулиці якесь нікчемне руде дівчисько!.. (Сміл., Сашко, 1957, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 423.