НІМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., заст. Мовчати. — Так мені остогидла хата-пустка, так докучило раз у раз німувати, що хоч бери, старий дід, та лізь живцем у землю… (Коцюб., І, 1955, 42); Він весь час хмурився і здебільшого німував (Голов., Тополя.., 1965, 140); * Образно. Сьогодні довго, як на зло, німував шлях, тільки потемнілі одволожені липи зрідка обзивались простудженими голосами гайворонів (Стельмах, Правда..,, 1961, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 425.