НІТЕЛЕ́НЬ, присудк. сл., розм. Мовчати, ні на що не реагувати. Серце в хлопчика забилось. Він сидить і нітелень (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 120); Сидять бородаті, мовчать — нітелень! (Нехода, Казки.., 1958, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 428.