ОБ’Є́ДНАННЯ, я, с.
1. Ціле, що склалося на основі з’єднання, поєднання чого-небудь. Скіфія була об’єднанням різних племен під владою більш сильного у воєнному відношенні союзу племен кочових царських скіфів (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 149).
2. Організація людей на основі спільності мети, завдань; спілка. Весною 1947 року Олесь Васильович зайшов до редакції і запропонував створити при газеті літературне об’єднання (Донч., VI, 1957, 636); Розшириться участь громадських організацій і об’єднань трудящих у законодавчій діяльності представницьких органів Радянської держави (Програма КПРС, 1961, 91).
ОБ’Є́ДНАННЯ, я, с. Дія за знач. об’єдна́ти і об’єдна́тися. Об’єднанням операцій називається така обробка виробів на металорізальних верстатах, коли декілька окремих простих операцій об’єднуються в одну операцію (Технол. різального інстр., 1959, 37); Ми, більшовики, служимо цілі об’єднання людства (Довж., III, 1960, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 494.