ОБА́ГРЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обагри́ти. Обагрену яскравим заходом стіну клювали кулі (Гончар, І, 1954, 132); Я руку подаю земній сім’ї єдиній… А тим… Хто,в кров обагрений, по кров нову іде, Свинцем розтопленим прокляття хай паде! (Рильський, III, 1961, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 462.