ОБВА́ЛЮВАТИСЯ, юється, недок., ОБВАЛИ́ТИСЯ, ва́литься, док.
1. Раптово спадати вниз, відриваючись від чого-небудь внаслідок руйнування, зсуву і т. ін. Сухий лес дуже щільний, навіть твердий, і на схилах не осипається, як пісок, а раптово обвалюється вертикальними пластами (Знання.., 9, 1965, 14); В тому місці, де обвалився берег, утворилась тиха заводь, затінена старезною вербою (Кол., Терен.., 1959, 37); // Руйнуватися від давності або втрачати первісні форми (про будівлі і споруди). Старосвітський будиночок обваливсь, темніє розбитими вікнами (Вас., І, 1959, 268); Колодязь.. уже багато років не чистили, а зруб зогнив і наполовину обвалився (Коз., Блискавка, 1962, 97).
2. Навально, з силою падати на кого-, що-небудь (про хвилі, струмені води і т. ін.). Вода з безперервним шумом обвалювалась униз між кущі, звідки брали початок зрошувальні канави (Гончар, Таврія, 1952, 168); Висока хвиля підхопила його, ніби хотіла викинути на берег. Не вийшло. Сама обвалилась з гуркотом на берег (Головко, І, 1957, 482); * Образно. Він.. знав, що говорить не те, чого від нього чекають, що зараз на нього обвалиться лавина критики (Ткач, Плем’я.., 1961, 89).
3. Падати, руйнуючи своєю вагою неміцну опору; провалюватися. Почав розказувати [Кирило], як обвалився на гнилому переході (Мирний, III, 1954, 72); — Через річку вже не можна їздити, заборонено річковою охороною. Одні сани обвалилися біля берега (Ле, Право.., 1957, 294).
4. тільки недок. Пас. до обва́лювати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 469.