ОБВИНУВА́Ч, а́, ч.
1. кого, чого. Той, хто обвинувачує кого-, що-небудь у чомусь. Горпина похитнулася і зблідла.. Данило… Невільник, прикутий до галерної лави. Мученик і жахливий обвинувач жінки-зрадниці (Тулуб, Людолови, І, 1957, 425); Радіщев виступив грізним обвинувачем самодержавно-кріпосницького ладу (Вісник АН, 9, 1949, 54).
2. юр. Особа, що підтримує обвинувачення в судовому процесі. Після закінчення судового слідства, після промов обвинувача і оборонця обвинуваченому надається останнє слово (Рад. суд, 1951, 57); Місцевий обвинувач був хворий, і обвинувачення підтримував приїжджий (Сміл., Сад, 1952, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 470.