ОБВІ́НЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обвінча́ти. Якось чудно дивитися на старих людей, котрі з кохання цілуються, як ніби обвінчана вчора парочка (Коцюб., І, 1955, 463).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 473.