ОБГОРО́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обгороди́ти. Двір добре обгороджений, що не можна зайти (Укр.. казки, легенди.., 1957, 144); Юра вийшов на невеличку сіножать, обгороджену воринням (Фр., IV, 1950, 421); На горбочку, вистеленому піском і обгородженому густою дротяною сіткою, днювали індичата (Грим., Незакінч. роман, 1962, 299).
◊ Ві́тром обгоро́джений, жарт. — який не має огорожі. Насті довелося попобрьохатися в снігу, доки дісталася до його хатини, що стояла вітром обгороджена, небом покрита (Речм., Весн. грози, 1961, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 478.