ОБГОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОБГОРІ́ТИ, рю́, ри́ш, док.
1. Частково згоряти, обпалюватися з поверхні. Нахилився батько над сином. Обгоріла, почорніла білява головонька… Все личенько спік огонь і очі виїв (Гр., І, 1963, 449); Данило сидів біля столу над книгою і так уважно читав, що й не помітив, як обгорів гніт, як чадів світильник (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 431).
2. Обпікатися на сонці, стаючи темним, засмаглим. Ти, дівчино, чорнявая, ти, дівчино, біла, Ти у полі не робила та й не обгоріла (Чуб., V, 1874, 173); — Бач, як обгоріла з лиця, — каже Бражиха, розглядаючи Ліну.. — Та це нічого. Сонце обпалить, шкіра облупиться, станеш така, як і всі (Гончар, Тронка, 1963, 277).
3. розм. Діставати опіки від вогню; обпікатися. Він [Козуб] хоч сам і обгорів, а вивів-таки з вогню шестеро.. коней (Юхвід, Оля, 1959, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 479.